ВИДАННЄ СОЮЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ.

ІВАН ПАВЛЮК

ПРОСВ1ТНА СПРАВА НА СЕЛІ

ВІДЕНЬ, 1917.

НАКЛАДОМ СОЮЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ.

З друкарні АдольФа Гольцгавзена у Відні

ч

Оідіїігесі Ьу їіїе Іпіегпеї АгсНіує іп 2019 \л/іїМ Типсііпд їгот Ооіпп апсі Магу А. Уагетко Роипсіаііоп

І

*

ІіїїрзУ/агсІ'їме.огд/сІеІаіІз/ргозуіІпазргауапООрауІ

І. Про родинне вихованнє.

Родинне вихованнє має найбільше значіннє в життю люд¬ ства. Від того, як за кождим ще з дитинства, від колиски хо¬ дять його батьки, в якім дусї виховують, — залежить розви¬ ток ума, характеру та здоровля кожної людини. Бо -ж дїти родять ся не з розвиненим уже розумом, не талантами й ґе- нїями, а звичайними живими істотати, з котрих завше можна виробити або поважних людей для громади, науки, штуки і т. д. або таких, за яких сором буде охоплювати нетільки родину, а всю громаду, цілу націю, що до неї він належатиме.

Характер кождої дитини вироблюєть ся головним робом під вражіннєм того, що вона переживає з самого малку, коли ще тільки починає щось розуміти, що бачить і чує навкруги себе. Дитина говорить тою мовою, яку чує від батьків, робить ' те, що роблять на її очах инші, а тому на родинне вихован¬ нє наших дїтей ми, Українцї, повинні звернути свою найпильнїйшу увагу, вживати всіх сил, щоб з своїх дїтей ви¬ ховувати ще змалку щирих, свідомих Українців, які кохали-б і пестили-б свою рідну мову, свій Рідний Край. Бо-ж наші дїти — то наша надїя, наша краса й гордощі, то будучі обо¬ ронці прав України та її народу.

Та простеживши добре за тим, як у нас на Україні' ви¬ глядає справа з родинним вихованнєм дїтей, мусимо з жалем признати ся, що наше громадянство загалом, а селянство та дрібне городське міщанство особливо, не звертають майже ні¬ якісінької уваги на се й по своїй несвідомости та бапдужости чинять сим величезний культурно-громадський злочин і перед Рідним Краєм і перед своїми дітьми.

Родять ся й ростуть собі дїти, будучі громадяне, сини України, часто зовсім без виховання ; а про національне ви¬ хованнє вже й говорити нема що. Виховують ся дїти самі

і*

З

собі, як прийдеть ся, а більше всього під впливом того, що бачуть на вулиці'. Батьків же се все ніби цілком не обходить. „ Вони коли пильнують за чим, то хиба за тим, аби як найскор- ше мати якусь користь з дітей, як найскорше вжити їх до ро¬ боти, а не дбають про більш менш відповідне вихованнє. Не вспіє дитина ще гаразд підрости, прийти до розуму, як її ста- * рають ся вжити до праці : на селї — переду худоби, гусей, овець, безрог пасти, а в городі — як найскорше віддати на науку якогось ремесла, щоб вдома не їли хлїба даром. В школу віддають не длятого, щоб вони добре навчили ся грамоти, дійшли до якоїсь науки, а лише щоб навчили ся сяк так розписувати ся на „ділових14 паперах і хоч трохи раху¬ вати. Більшої науки та знання для своїх дітей селянство й міщанство не допоминаєть ся. На їх думку й того досить для них. Правда, школа у нас на Україні досі була чужа, незро¬ зуміла для загалу наших дітей, але всеж вона може що будь дати хоч для спосібнїйших дітей. Треба використати хоч те, що можна.

В родинах більш менш інтелїґентних людей : всяких чи¬ новників, попів, учителів, заможних міщан і т. д. справа з ро¬ динним вихованнєм стоїть значно инакше. Вони вчать своїх дітей в народнїх, середніх і вищих школах. Та не вчать вони їх у тім напрямі, щоб виховати з своїх дітей свідомих укра¬ їнських громадян, провідників народу, з праці* якого властиво живуть, щоб дати їм можність зрозуміти й пізнати самих се¬ бе : хто вони, що вони й чиїх батьків діти. Навпаки : їм на¬ кидають чужу культуру, навмисне замовчують про історію Рід¬ ного Краю, говорять виключно чужою, московською або якоюсь иншою мовою. Запоморочують инодї дитячі голови до того, що ті не розуміють гаразд навіть, що роблять. Українську рідну мову навмисно обминають, а то ще й називають її про¬ стою, мужичою, непридатною до науки і т. д., чим дають при¬ від дітям гербувати нею, зневажливо відносити ся до неї й на¬ віть насміхати ся.

Та й загалом треба зазначити, що наші люде відносять ся до своєї рідної української мови дуже й дуже неуважливо. Правда, селянство, а особливо жіноцтво, говорить виключно українською мовою, бо другої не знає й не розуміє, але інте- лїґенція та городське міщанство инодї, як заговорить, то ніхто їх і не второпає.

Досить комусь також із селян послужити на військовій службі, в якій будь державній інституції або навіть в якогось городського панка, а то й Жидка, як наслухавши ся там ріж-

4

них московських слів, такий чоловік, особливо З МОЛОДИХ ХЛОП¬ ЦІВ і дївчат, повертаючи ся до дому на село, намагаєть ся вже й собі говорити по „панськи" та, як наговорить крученою мо¬ сковсько-українською мовою, то инодї й сам того не розбере, нетільки ті з селян, що живуть постійно на селї й розмовля¬ ють виключно українською мовою. Але їх се не соромить. Вони инодї навіть дозволяють собі тлумити ся над „ мужичою “ мовою, уважають себе за більш розвинених, а то й освічених людей і т. д.

А се все дуже зле відбиваєть ся на нашім культурнім життю, особливо на мові, яку таким чином тільки засмічують: одні — московською, другі — польською, а то ще й молда¬ ванською (румунською) мовами. Крім того-ж се инодї доводить наших темних людей до того, що вони забувають деколи на¬ віть, до якої народности належать. Змосковщені на військовій службі, в школї, городських і инших казенних інституціях, визнають себе „руськими14, „православними", „Малоросами", „хахлами" й, чим тільки хочете, але рідко Українцями, якими вони справді є. Спольщені, — що живуть побіч Поляків, — ..Поляками", „католиками", зрумунщені, — що живуть побіч з Румунамии, — „Волохами", „Молдаванами4', „православни- мии і т. д. і т. д. Одні називають себе так з несвідомости, другі тому, що дуже запоморочені й залякані своїми ворога¬ ми, третї тому, що хочуть підлестити ся до панів, з якими доводить ся мати якісь справи та зносини, инші, щоб показати себе за щось „більше" й „краще14 від загалу і т. д. А се все разом веде нї до чого иншого, як до загублення свого націо¬ нального „я", своєї окремішности від инших народів, що для кождої культурної людини є найдорозшим скарбом. Бо всї-ж народи : чи то Анґлїйцї, чи Французи, Італїйцї, Нїмцї, Чехи і т. д., завше з гордістю скажуть, до якої вони народности належать, де-б вони не жили, якої-б віри не були. Свою мову й культуру боронять з таким завзяттєм, що ніхто не посміє ображати її. Завдяки сьому їхнє національне „я“ нїколи не може згубити ся, які-б тяжкі обставини не були. За се їх инші народи тільки поважають. Се може бути добрим прикла¬ дом для нас, як треба шанувати й боронити своє національне ймення, яке мусить бути дорогим кождій одиниці* й цілому народови.

Велике значіннє має в родиннім життю й вихованню чи- таннє книжок, газет і журналів. Хоч серед яких тяжких полї- тично-громадських умов ми жили досї, але все-таки вже дожили до тих часів, коли майже кожда хоч трохи письменна людина

5

не може обійти ся без книжки, газети або журналу. Майже кождий цікавить ся тим, що дїєть ся тепер на всім світі, як инші люде живуть, як господарюють, які державні порядки в инших державах і т. д. А про се-ж можна довідати ся тіль¬ ки з книжок і газет. Тому наші люде з кождим роком все більше й більше починають читати їх. Та на жаль найбільш усього читають не свої українські книжки та газети й жур: нали, а московські, написані чужою нам мовою. Почасти се тому, що вороги Українців завше намагають ся не допустити української книжки й газети до народнїх бібліотек, до школи, до рук селян і т. д., а почасти й тому, що українська люд¬ ність або не знає, де можна роздобути гарну українську книж¬ ку чи газету, або не знає навіть, що вони й істнують. Бували й такі, що бояли ся читати, щоб бува їх не зарахувати до полі¬ тично неблагонадїйних людей. Наслідком усього того досі чи¬ тали українські книжки, журнали й газети виключно свідомі вже Українці чи то з інтелїґенції чи з селян або міщан.

Виховуюче значіннє має також пісня й музика. У вільний час, коли людина хоче відпочити душею й тілом від праці й турбот або трохи розважити ся, вона починає або співати або грати на чомусь. Та останніми часами стали помічати ся ви¬ падки, що нетільки інтелїґенція і городське міщанство, а й навіть селянство замісць чудових українських пісень співають ус*які московські піснї „Паслєднїй нонєшнїй дєньочок“, „Пу¬ скай, маґіла, мєня накажет“, а то й „Ухарь купєц — мала- дой удалєца, „Сашінька, машінька“, „Бо саду лї, во ґородє“, „Сударіня баріняи і т. ин., не виключаючи й таких, що задля їх змісту й сором слухати їх, не то що співати та ще в ро¬ дині, в присутности дітей.

Щодо музики — то нею розважаєть ся більш усього ін¬ телїґенція і вже почуєте більше всього музику : Моцарта, ІПу- берта і т. ин., а не Лисенка, Кошіца, Стеценка...

А все се наслідок невідповідного нашим культурно-на¬ ціональним завданням родинного виховання.

Звернемо ще увагу на прикрашуваннє наших помешкань, яке також безумовно має значний вплив на вихованнє в ро¬ диннім життю.

Як відомо, наша людність загалом, чи то інтелїґенція, чи городське міщанство або селянство, дуже любить прикра¬ шувати свої помешкання ріжними образами, малюнками, руш¬ никами, килимами і т. п. І се дуже добре. Але коли пригля¬ нути ся, що за прикраси, що за образки, малюнки і т. ин., то аж боляче зробить ся. На стінах селян найдете й „Страшний

б

Суда, і „Юрія побідоносця“, що змія проколює пікою, й „Ми¬ хайла архистратига“, що нечисту силу нищить, всякі малюнки з газет, а то й обгортки з чаю, конфєт і т. п. В міщан при¬ близно теж саме. В помешканнях же інтелїґенції висять инші малюнки, всякі додатки до московських журналів : „Нива‘*, „Родина“, „Вокругт. Світа", „їїробужденіе“ і т. ин., серед яких майже зовсім нема річей на українські мотиви.

Що сї прикраси можуть викликати у глядачів і чого вони варті для нас Українців, — нетрудно сказати : ні¬ чого !...

Серед такої обстанови родинного життя виростають укра¬ їнські діти. Під впливом усього того, що зазначено вище, ви¬ ховують ся вони на громадян. Тому й не диво, що наша укра¬ їнська інтелїґенція відцурала ся від свого народу, а народ, лишивши ся без інтелїґенції, не може добре зрозуміти, що йому саме треба робити, щоб вийти з свого безвідрадного ста¬ новища. І поміж народом і інтелїґенцією зявила ся величезна прірва, через яку ніяк не збудують потрібного моста, щоб мо¬ жна було перейти її й подати свої руки для спільної праці на користь Рідного Краю.

Щоб усунути се ненормальне зявище в нашім життю, кождий свідомий Українець в найпершу чергу мусить дбати про те, щоб як найскорше збудувати той перехідний міст. Сього вимагають інтереси всього народу цілої України. Се мусить буть найголовнїйшим нашим завданнєм часу. Чим еко- рійше ми його збудуємо, чим скорійше промостимо собі шлях через ту прірву, тим скорійше покопаємо все те, що стоїть на перешкоді' нашим змаганням до повалення всіх тих причин, що довели наше родинне життє й вихованнє до такого стано¬ вища. Треба простувати до того, щоб усї хиби усунути, щоб наше родинне вихованнє і життє мало виразний національно- український характер.

А щоб сього досягти, треба найперш усього говорити вдома всій родині чи то з дітьми, чо то з ким иншим, без • усяких виїмків, виключно рідною українською мо- в о ю. Бо-ж мова є найдорозшим скарбом людини загалом, а в родиннім життю особливо. Мова — се єдиний засіб, який веде все людство до порозуміння поміж собою й розпізнання всього того, що може зацікавити людину. Мова виявляє люд¬ ську душу, впливає на спосіб думання й на розвиток розуму.

А з власного досвіду добре знаємо, що ніякою чужою мовою не можна так гарно й докладно висловити свої думки, бажан¬ ня, прохання, все те, що ми почуваємо на душі й серці, що

і

7

переживаємо під час смутку або радости, надій або зневіри, як своєю рідною українською мовою, тою мовою, якою говорили наші батьки й дїди-прадїди. А тому ми повинні шанувати свою рідну мову всюди й скрізь, де тільки повертаємо ся, вчити своїх дїтей говорити нею й поважати її ; вимагати від инших так само відносити ся до неї. Памятаймо, що тільки рідна мова найзрозумілїйша нашим дітям, що тільки нею мо¬ жна найкраще впливати на них, що вона є найдорозшим на¬ ціональним скарбом в нашім родиннім і громадськім життю.

Розважаючи своїх дїтей якимись забавками або казкою, мусимо дбати про те, щоб завше вигадувати такі забавки, які вживають ся або вживали ся в українськім життю. Опові¬ дати народні й історичні казки, в яких нагадуєть ся про по¬ бут і характер українського народу. Се на дїтей матиме гар¬ ний вплив і поволі знайомитиме їх зі своїм народом, з його життєм, а їхній розум і знаннє будуть ще змалку розвивати ся у відповіднім нашій національній гідности напрямі.

Коли розважаємо себе піснею, мусимо співати україн¬ ські пісні, які викликують найкращі почуття. Бо-ж українські народні побутові й історичні піснї мають світову славу. Наша пісня — найдорозший наш скарб. В піснях змальована наша історична минувшість, наша дідівська слава, наша радість і горе й усе, що український народ пережив за увесь час свого істнування. Гарне виконаннє українських пісень завше може викликати найсильнїйше вражіннє серед слухачів. Наші-ж діти, слухаючи їх, будуть і собі співати. Наша пісня має та¬ кож виховуюче значінне. А тому ми повинні дбад'и про по¬ шану й дальший розвиток нашої піснї. Мусимо співати їх і сим робом поширювати національну свідомість.

Щодо музики — то нашим національним обовязком є вживаннє музичних творів найбільше всього наших україн¬ ських музиків : Лисенка, Вербицького, Стеценка, Кошіца й ин., а не чужих, хоч і більш менш визначних у музичнім світї. Ми не хочемо сим сказати, щоб творів инших музиків рішуче не вживати, але-ж підчеркуємо, що головну увагу му¬ симо звертати на свого рідну, а не на чужу, хочби й досить поважну музику.

Читати мусимо головним чином твори українських письменників. Бо-ж нїде инде, а саме в сих творах найдемо най- докладнїйші відомости про нашу історію, ґеоґраФІю, про наше сучасне й минуле життє і т. д. Бо-ж ніщо инше, а саме книжка відограє найголовнїйшу ролю у вихованню людей. Книжка — се покажчик життя народу з усїх його боків, а до того ще

8

головний засіб для поширення всяких думок поміж усїм люд¬ ством. На книжку мусимо звернути дуже пильну увагу. Кож- дий мусить старати ся перечитати по можливости всі кращі твори своїх національних письменників. Сим він поширить свій загальний світогляд і знаннє. В книжках може найти питання й відповіди такого великого значіння в життю, про які без книжки й думати ніколи не приходило ся. Книжка освідомлює людей і вироблює з них громадян, політиків, уче¬ них і т. д.

Газети й журнали мають такеж значіннє, як і книжки. Тому то передплачувати й купувати га¬ зети та журнали так само українські. В українських газетах і журналах містять ся найширші відомости про життє й потреби Рідного Краю, обговорюють ся всі ті питання, які вимагають негайного розвязання. Мало того. Коли у кождого читача-Українця виникають якісь поважні питання, він може порушувати їх сам на сторінках своїх газет, або написавши відповідну статю, або пославши до редакції відповідне про- ханнє, а то й вимоги. Досить ясно, що сим ми будемо робити велику користь собі й усьому українському громадянству. А тому кожда родина мусить читати українські книжки, газети й журнали. Треба лише не забувати, що книжки й газети та журнали бувають нетільки корисні, а й шкідливі, що їх неварто й читати. Бувають такі випадки, що вороги народу нарочито видають їх, аби запоморочувати своїм читачам голову й затемнювати дійсні інтереси народу та викликувати поміж ним непорозуміння, а то й колотнечу. Та такі твори наших ворогів можна скоро пізнати. В них досить відкрито боронять ся інтереси пануючих кляс, визискувачів чужої праці* та корисні їм порядки, зате вони нападають на все, що має якийсь звязок з народнїми інтересами. Такі твори ворогів народу треба обминати. На українській мові такі тво¬ ри попадали ся поки-що хиба тільки з Почаївської лаври.

Прикрашуваннє помешкань, як уже згадувало ся вище, має дуже велике виховуюче значіннє для дітей, бо діти завше цікавлять ся тим, що вони бачуть навкруги себе. Тому тре¬ ба добре пильнувати, щоб замісць всяких нічого не¬ вартих образків і малюнків, якими прикрашували ся помеш¬ кання до сього часу, вивішувати малюнки з української історії, з сучасного й минулого народнього життя, портрети українських діячів, письменників і т. д. Ми повинні дбати про те, щоб наші помешкання мали наскрізь національний вигляд. Бо-ж коли наші помешкання

9

будуть прибрані українськими рушниками, килимами та ма¬ люнками (картинами) й портретами, то все вже буде досить певним покажчиком для кождого, хто тільки побуває в наших помешканнях, що вони належать до Українців. До тогож ми завдяки сьому завше будемо змушені пояснювати, як своїм ді¬ тям, так і иншим людям (сусідам, знайомим і т. д.), які бу¬ ватимуть у нас і зацікавлять ся тими прикрасами та вбран¬ нями, що саме й кого уявляють ті малюнки й портрети. От бій козаків з Поляками, який був там то й тоді то, то Гонта з Залізняком гуляє по Умані, то козача рада, а то вибори козачої старшини і т. д., або портрети українських діячів і письменників : то гетьман Богдан Хмельницький, що злучив Україну з Москвою, а то гетьман Мазепа, що хотів відокре¬ мити Україну від Москви, бо вона не додержувала умов злуки та надуживала й нехтувала права українського народу, то гетьман Полуботок, якого Петро Великий замучив у вязницї за його вірність Україні, а то Дорошенко і т. д. ; то портрет батька нової української літератури Ів. Котляревського, а то — нашого поета-пророка Велетня-Кобзаря Т. Шевченка, то визначного письменника-громадянина — вченого Ів. Франка, а то письменника-дїяча Кулїша, то визначного політика М. Драгоманова, а то історика М. Грушевського, то батька театру М. Кропивницького, а то славетного музики М. Лисенка і т. д. і т. д. Пояснюючи се своїм дітям чи гостям, будемо опові¬ дати трохи нецілу історію рідного краю, про кождого діяча чи письменника. Таким способом завдяки такому прикрашу¬ ванню своїх помешкань уже прислужимо ся ширенню. націо¬ нальної свідомости поміж своїми дітьми й знайомими навіть припадково, під впливом тих малюнків і портретів. А тому всі повинні примусити себе повикидати зі своїх хат усякі прикраси, які не мають ніякого звязку з нашим українським життєм, нашою історичною минувшістю й сучасністю, а при¬ дбати такі, які будуть дійсною національною прикрасою для нас Українців, як з артистичного боку, так і своїм змістом.

Згадаємо ще про дарунки для своїх дітей, на які укра¬ їнський народ дуже щедрий. Прийде якесь свято : Різдво, Новий рік, Великдень або уродини дитини, а то й так собі побуває у місті або що, кождий стараєть ся щось купити для дітвори на спогад. Та купуєть ся тільки, що попадеть ся на очі, й дуже часто всякі нісенітниці. На се також мусимо звернути свою увагу. Ми повинні купувати своїм дітям такі дарунки, які мають в собі щось українське, а найбільше

10

всього українські книжки для дїтей — казочки з малюнками, коротенькі оповіданнєчка виховуючого змісту і т. д., яких до¬ сить багато видано перед війною, а ще більше напевно по- явить ся по війні.

Се все такі засоби для поширювання національної свідо¬ мосте, які мають найбільшу вагу в нашім українськім життю, а до тогож ще й такі, з яких можна користати майже при всяких, навіть найгірших умовах політично-державного життя.

Бо-ж неможливо примусити людину говорити якоюсь чу¬ жою мовою, коли вона не розуміє її або навіть і тодї, коли вона розуміє, але свідомо не хоче сього робити.

Неможливо примусити людину співати чи вигравати ту пісню, яка подобаєть ся комусь з ворогів народу, коли вона не знає її або свідомо не хоче.

Неможливо примусити батьків купувати своїм дїтям такі речі для забавки та розваги або книжки та малюнки, які по- добають ся комусь з тих, що боять ся волї й розвитку на¬ шого народу, а не самим батькам.

Неможливо примусити людність, якої-б вона народности не була, вивішувати на стїнах своїх помешкань всякі „Страшні судии, портрети невідомих або й ворожих їй людей та й инші незрозумілі для неї нїсенїтницї, хочби як того хотіли наші вороги.

Неможливо також примусити всїх читати такі книжки й газети, які обстоюють чужі інтереси, а про нас забувають та ще й пишуть ся чужою мовою.

Добре памятаймо, що наш загально-громадський обовязок велить нам : говорити виключно українською мовою, читати українські книжки й газети, співати українські піснї, прикрашувати свої помешкання виключно українськими речами, малюнками й портретами і т. д.

І!. Про народиш школу.

Не може бути двох думок про те, що народня освіта є одним із самих головних засобів у сучаснім людськім життю, при помочи якого всякий народ може забезпечити собі загаль¬ ний розвиток культури, політичне й економічне становище.

Історія боротьби народів за істнуваннє яскраво доводить нам, що там, де народня освіта стоїть на певнім, твердім ґрунті, вже нема того людського поневолення, того народнього поневіряння та пригноблення, яких зазнають ті народи, серед

її

котрих вона стоїть ще на дуже низькім рівні. А в тих краях, де народня освіта загалом ще не має собі місця, люде живуть ще й тепер просто дикунами. Живуть собі й гинуть наче зві¬ рі, не маючи майже ніяких зносин з культурним світом. Ко- ристає з них кождий, хто дужший силою або спритнїйший ро¬ зумом чи то з своїх таки людей, чи найбільше всього з чужинців, які нарочито прибувають до таких народів з деяких країв, аби визискувати їх, а то й цілком заволодіти ними, як рабами.

Чим же краще розвинена освіта серед усїх верств на¬ роду, тим він розумніший, свідомійший, тим краще йому живеть ся. Добрим прикладом для нас можуть бути сучасні європейські держави.

Російська держава властиво є найчисленнїйша людьми й найбільша простором в Европі. Її природні багацтва такі великі, що цілком можуть забезпечити найкраще істнуваннє всіх її народів на довгі віки, Здавало ся-б, що вона повинна бути й найбагатша, найбільш забезпечена матеріально, а жит- тє її народів найкращим на всю Европу. Тимчасом,. як ми добре знаємо, народи російської держави, а в тім числі й ми, Українці, живуть у страшенних злиднях, в найбільшій на всю Европу темряві Й неволі. Природними багацтвами ко- ристують ся не народи, а горстка капіталістів, ще й часто з чужих держав: Франції, Анґлїї, навіть дрібненької Бельгії і т. д. Народ же стогне в ярмі та брязкає невільницькими кайданами.

В той самий час такі дрібненькі, але з великою сучас¬ ною світовою культурою держави, як Голяндія, Швайцарія, Бельгія мають найкращий демократичний державний устрій, людям живеть ся дуже добре, а їхні спритнїйші підприємці навіть визискують велику, але нерозумну Росію. Прикладів можна навести дуже багато, але ми зупинимо ся на однім: на сучасній війні.

Як відомо, сама Росія й територією (простором земель¬ ної площі) й числом людей більша нїж Німеччина з усіма своїми союзниками. До того ще разом з Росією воюють проти Німеччини з її союзниками такі великі й культурні держави, як Анґлїя, Франція, Японія й Італія та, дрібнїйші: Сербія, Чорногора, Бельґія, Портуґалїя й нарешті ще Румунія. І щож ми бачимо? Бачимо, що, не зважаючи на таку величезну пере¬ вагу в людях і матеріяльних засобах, Росія разом з усіма со¬ юзними державами на протязі цілих трьох літ не може ні¬ чого вдіяти. Мало того. Німеччина ще навіть побила добре майже всіх союзників Росії та її саму.

12

Не може бути ніякого сумніву в тім, що перевага Нім¬ ців у сучасній війні лежить тільки у високій духовій культу¬ рі, а головно матеріальній, на розвиток якої вони давно вже звернули найпильнїйшу увагу. І не може бути суперечок щодо того, що німецький народ зробив ся свідомим, освіченим і розумово розвиненим тільки завдяки народній освіті, яка обо- вязкова для всього народу без виїмків.

Росію-ж побили Японці, а тепер Німці тільки тому, що вона йшла цілком протилежним шляхом. Володарі російської держави: велике панство, а найбільше чиновництво, з само¬ державними царями на чолі, дбали не про те, щоб дати на- родови освіту, яка могла-б його вивести на шлях культурного життя, а навпаки : щоб він був як найтемнїйший, як най¬ більш задурманений та затуманений, бо в такім випадку його лекше визискувати, безпечнїйше держати в ярмі. Провідники державної політики бояли ся свідомости та культурного роз¬ витку народів Росії, особливо національно поневолених, і навмисне затримували поступ. Тому й стало ся так, що біль¬ шого безправства народу та самоправства чиновників і загаль¬ нолюдської темряви не яайдеть ся ні в однім закутку Евро- пи. Тому й терпить Росія такі тяжкі поражки в теперішню війну, як терпіла й під час війни з Японцями.

Сі всі приклади разом добре нам свідчать про те, яке то величезне значіннє в сучаснім загальнолюдськім і дер¬ жавнім життю має народня освіта.

Ми, Українці, мусимо звернути дуже й дуже велику та пильну увагу на загальну освіту народу, повинні вжити всіх засобів, щоб справу з народньою освітою поставлено на найпевнїйший й найтвердший ґрунт. Бо-ж до сього часу народня освіта на Україні перебувала в таких тяжких умо¬ вах, що гірших і уявити собі не можна. Ворожа до україн¬ ського народу політика російського правительства дійшла до того, що ми, Українці, позбавлені були права навіть мати свою національну школу, в якій ми могли-б учити своїх дітей на тій мові, якою говоримо вдома з батьком, ненькою й усією ріднею з самого малку, як тільки починаємо вчити ся гово¬ рити загалом.

Школа на Україні була досі цілком чужа для нашого народу й своїм змістом і мовою. Діти, попадаючи в школу, почували себе зовсім чужими, нічого не розуміючи, що дїєть ся з ними. Мова вчителя, мова й зміст тих книжок, з яких вони мусїли учи¬ ти ся, були для них цілком нові й незрозумілі, бо ніколи їх вдома не чули. Виходить так, що замісць того, щоб дитина чогось

13

навчила ся, розвивала свій дитячий розум, вона ще більше забивала собі голову якимись ділком незрозумілими словами, поняттями, описами і т. д.

В оборону того, щоб навчаннє в народнїх школах на Україні відбувало ся на рідній нам українській мові, висту¬ пало дуже й дуже багато ріжних учених і досвідчених людей, громадських діячів та інституцій. Вони доводили, що, коли будуть провадити науку в народнїх школах на Україні на чу¬ жій московській мові, то сим не допомагатимуть освіті, а тільки затримуватимуть розвиток думки народу, вбиватимуть в нїм його живу душу. Доводили, що не вчити дїтей рідної мови — значить не давати розвивати ся їхньому розумови, ста¬ вати на перешкоді* духовим потребам, лишати їх в постійній темряві. Великий російський учитель К. Ушинский ще 1863 р. поміж иншим зауважив, що народня школа на Україні* уявляє собою таку школу, в яку дїти йдуть з дому наче з раю в пекло, в котрій все чуже й незрозуміле, тому вона не може мати ніякого успіху. Дитина мусить з самого початку науки кидати свою рідну мову й переходити на чужу московську, а се зразу-ж відбирає охоту вчити ся і т. д. Та ніякі вказівки на непридатність і шкідливість московської школи для укра¬ їнських дїтей не могли врозумити керманичів російської дер¬ жави. Вони стояли на своїм і не згоджували ся дати нам справжньої освіти через народню школу з українською викла- довою мовою, навіть не давали нашим дітям таких шкільних підручників, які хочби трохи були зрозумілїйші від тих, що дають зараз. Навмисне вживали в народнїх школах таких під¬ ручників, в яких або рішуче нічого не згадувало ся про істо¬ рію нашого Рідного Краю, ґеоґраФІю, описи рідної нам при¬ роди і т. д. або-ж, коли щось згадувало ся, то в такій Формі, що нетільки дитина, а й доросла людина нічого не зрозуміє до пуття.

Завдяки таким способам навчання український народ дуже й дуже темний, неосвічений, не має своєї свідомої на¬ ціональної інтелїґенції, не має потрібного числа провідників, оборонців прав. Нема тому, що в такій школі тяжко було добре чогось навчити ся, а коли щось і пощастило вивчити, то во¬ но скоро забувало ся. Бо-ж хиба можна довго втримати в го¬ лові те, що зовсім чуже людському розумови й серцю? Доки дитина в школї, вона хоч як будь таки читає шкільні підруч¬ ники, виучує всякі вірші та чужі слова, але як вийде з неї, то й не навернеть ся до них, бо до ладу читати не навчить ся, а мучити себе над книжкою не кожда, схоче.

14

Завдяки такій „освіт ї“ український народ відстав культурою далеко позаду инших європейських народів, хоч колись він був напереді.

Такий сумний вигляд мала досі народня освіта на Україні, такі сумні для українського народу наслідки темноти.

Так воно було дотепер у нас. Так воно готово ще й довго . бути, коли сам народ і вся свідома інтелїґенція й надалі’ буде байдуже дивити ся на все те, як і до сього часу. Так буде до того часу, доки справа народньої освіти не перейде до рук самого народу, який мусить уже зрозуміти її велике значінне в життю й домагати ся на кождім кроці, щоб на¬ родня школа була в дїйсности народньою, а не такою, якою вона була до сього часу.

А щоб сього найскорше досягти, щоб рівень української культури як найскорше підняв ся на бажану висоту, повин¬ но бути так, щоб увесь український народ, як один чоловік, став в оборону своєї рідної мови нетільки в себе вдома, в родиннім життю, в громаді, товаристві і т. д., а в найпершу-ж чергу: в своїй сільській народній шко¬ лі, чи то в церковно-парохіяльній, чи земській, чи міністер¬ ській, без виїмки. Кождий Українець зокрема й усі разом повинні домагати ся, щоб навчаннє в у с ї х шко¬ лах на Україні провадило ся на рідній українській мові, бо наука на чужій мові не може бути корисною для дітей, а разом з тим треба домагати ся, щоб середні й вищі школи на Україні перетворили ся в українські. Для народнїх шкіл потрібні учителі, а для громадянства вчені, діячі і т. д., а вони можуть добре виховувати ся тільки в середніх і вищих українських школах.

Щоб же ми могли мати відповідних учителів для укра¬ їнських народнїх шкіл зараз, треба негайно закласти такі курси спеціяльно для учителів, на яких вони могли-б скоро підготовити ся до вимог національно-української народньої школи.

Се ті головні потреби на полі просвіти, які український народ мусить ясно поставити й перевести в життє.

Як поведе український народ свою боротьбу за здобуттє рідної школи таким рішучим способом, можна бути цілком пев¬ ним, що він скоро здобуде її. А здобувши її, він без сумніву через кілька десятків років займе дуже визначне, почесне місце серед инших культурних народів і назавше позбудеть ся того поневолення та поневіряння, в якім живе тепер.

15

Українське селянство вже перед війною почасти розу¬ міло велику вагу, яку має освіта в його безвідраднім життю. Про се свідчать ті сільські й волосні приговори, які селяне складали до повітових земств з домаганнями засновувати в селах початкові, земські, міністерські, городські чотирьохкля- сові школи, а то й прогімназії або навіть ґімназії. Рух за о- світою з кождим роком значно збільшуєть ся й тільки дуки, всякі павуки, що користають з народньої темноти, а почасти сільське духовенство, стоять на перешкоді’ тому рухови. Остан¬ нє дуже незадоволене й затурбоване тим, що селянство дуже вороже ставить ся до церковно-парохіяльних шкіл, і тому вся¬ кими способами нротивить ся заснованню земських і міністер¬ ських, до яких селянство виявляє свою прихильність. На сїм ґрунті инодї виникають дуже великі непорозуміння. Селянство, засновуючи земські та міністерські школи, радо ухвалює инодї досить великі суми грошей, дає землю під шкільні будинки, лїс, цеглу, ФІри іт. д., на церковно-парохіяльні-ж відмовляєть ся давати нетільки гроші, а й паливо, світло і т. н. Доходило до того, що духовенство через шкільні ради домагало ся на¬ казів ґубернаторів, аби сільські громади нетільки не відмовляли ся платити гроші на утримуваннє церковно-парохіяльних шкіл, а щоб завчасу виплачували їх у повітові казначейства. Але такі засоби боротьби духовенства з селянством викликають ще гострійші непорозуміння поміж ними, а не полагоджують справи.

Та як не рвуть ся наші селяне до просвіти, але наша сільська школа перед війною була сумним видовищем. Учите¬ лі цілком залежали від свого начальства в особі чиновників- інспекторів народнїх шкіл, шкільних рад і инших „попечите¬ лів “. Духовенство, а за ним і всякі поліцаї слідкували за кож¬ дим кроком учителя й досить їм “було намітити якусь „вільність^ за ним, як його переводили з місця на місце, а то й зовсім скидали з посади. Все учительство мусїло виконувати тільки накази та приписи без усяких „попустительств“ і се обмежувало їхню діяльність, не давало змоги виходити поза межі инодї не¬ можливих просто „указаній“ свого начальства. Завдяки сьому шкільна наука инодї зводила ся зовсім нїнащо.

А инші умови істнування сільських шкіл також були дуже й дуже безвідрадні.

Так у „Київській Земській Газеті’^ за 1910 р. маємо по¬ між иншим ось які красномовно сумні відомости про україн¬ ські сільські школи на Київщині : в с. Л.уках будинок цер¬ ковної школи старий, вохкий і холодний, паливом і освітлен-

10

нем школа не забезпечена. Щоб як будь перебути зиму, учні но раді учителя мусїли складатись по 5 коп., щоб купити ча¬ вунну пічку. Купили пічку й топлять, а в школї все-таки хо¬ лодно. В такім стані справа тягнеть ся вже два роки. За зиму учитель так натерпить ся, що під кіпедь року він і розмов¬ ляти не може. В с. Безпечнім в напіврозваленім будинку, ду¬ же подібнім до невеликої' селянської' комори, містять ся: шко¬ ла, сільська управа, „холоднаа й зборня. Для школи призна¬ чено кімнату в 7 кв. аршин, яка й нід час найлготійших мо¬ розів стоїть з вибитими шибками у вікнах. Долівка земляна, вся в ямах. Тут-то й учить ся 80 школярів. Через сіни сіль¬ ська управа, де завше галасують, розпивають „ могоричі “, бють ся. А поруч з шкільною кімнатою „холодна", до якої садов¬ лять пянидь і розбишак. В сінях — зборня. В Кагарлицькій Слободі школа містить ся в будинку, де раніше була коршма. Всюди вохкість. Наука відбуваєть ся сяк-так, бо учителі ста- рають ся скорійше втекти від небезпечної вохкости. Маємо рають ся скорійше втекги від небезпечної вохкости. Маємо такі відомости й в инших газетах: „Рада", „Ліевскія Вісти**, „Одесскій Листокт>“ і т. д. На Волині, в с. Браньові, школа більше похожа на якийсь обідраний хлівець. Холод, нечисто¬ та, вікна побиті. Нїодин учитель не може довго вдержати ся. В с. Драбові, на Полтавщині, земська школа дуже давня, тіс¬ на, з невеличкими вікнами. В Остапівцї, також на Полтавщи¬ ні, будинок церковно-нарохіяльної школи завше обдертий, ши¬ бок цілих у вікнах ніколи нема. В ананївськім повіті, на Херсонщині, є багато таких будинків, які давно вже віджили свій вік і ледве не валять ся від вітру. А ось ще звернемо увагу на проханнє одного учителя до повітового відділу шкіль¬ ної ради: „Школа перебуває в страшних матеріальних обста¬ винах. Стоїть вона на вигоні. Літом, коли життє в ній' замі¬ ряє, свині й вівці проїдають у стінах великі діри й оголяють майже половину стовпів. Опоряжають її в початку вересня так, що до зими вона не встигає просохнути. Стріха вся в ді¬ рах. Під час осінніх дощів і весняних відлиг через стелю те¬ че стількі води, що її доводить ся вичерпувати. Зимою внут¬ рішня температура однакова з надвірньою. Нагріти школу печею можна незовсїм і ненадовго. Піч, як і увесь будинок, поставлено років 50 тому й призначав ся будинок на коршму, де неособливо дбали про тепло. Наслідком усього сказаного яв- ляєть ся те, їло в осени й весною в школї дуже вогко, а зи¬ мою — страшенно холодно. В морозні дні діти приходять у школу дуже неакуратно. Причина — страшний холод. Смерть кількох дітей приписують школї. Майже що зими школа з не-

достачі дров на 2-3 тижні замикаєть ся зовсім. У такий час я або вчу дітей по хатах, що дуже незручно, або хожу з шко¬ лярами по селу з санчатами й збіраю дроваа. В деяких школах нема меблів, а инодї стільця й стола для учителя. Зошитів, дошрк і приладів до писання, а то й підручників також нема і т. д. Таких звісток про становище сільських шкіл можна навести дуже й дуже багато, але досить і сих.

Матеріальне становище народнїх учителів на Україні та¬ кож дуже безвідрадне. Плату мають, порівняючи з сучасними вимогами життя, мізерну. Ще в земських школах то хоч по¬ части задовольняє вона, а що в церковно-парохіяльних — то зовсім мала, якої' не вистарчає навіть на харч, одяг.

Для прикладу подамо кілька звісток з газети „Рада“ за 1009-1910 рр. У с. Ерасненькім, на Київщині, земська школа не могла вмістити всіх дітей шкільного віку. Довело ся се¬ лянам звертати ся до церковної. Провчив учитель дітей 4 мі¬ сяці, а плати й досі не одержав за се. Куди не вдасть ся учитель, кого не прохає щоб заплатити йому запрацьовані гроші, — та все нічого не виходить. Доводить ся просто пух¬ нути з голоду й самому й сїмї. В с. Комаринцях, могилїв- ського повіту, є церковна школа, але вже другий рік вона не одержує грошей ні н£ плату вчителеви, нї на инші шкільні потреби. Писали вже про се й до мирового посередника й до повітового відділу шкільної ради, та нічого з того не вихо¬ дить. Щоб опалити школу, знищено, де які були, дерева біля школи й хлів.

Про відносини всяких інспекторів, директорів і шкільних ' рад до народнїх учителів нічого й згадувати. Вони тільки знають вимагати виконання всіх наказів і приписів про те, щоб у свята обовязково бували з школярами в церкві, щоб дбали про патріотичне вихованнє школярів, вчили їх „воєнно¬ го строю“, щоб берегли ся політики, противної правительству.

Як же російське правительство загалом дбало про народ- ню освіту в державі, можемо бачити з отсих також красно¬ мовних відомостей: 1907 р. на народню освіту загалом витрачувал а казна 77.453.000 карб, або 3,6 °/0 цілого державного буджету, тоді як земства 34 ґубернїй ще 1901 р. давали з своїх коштів на туж освіту 16.924.000 карб, або 17.4- °/0 свого буджету, а міста '(городи) — 8,935.000 або 9,8 °/0.

Загалом на народню освіту витрачувало ся 100 мілїонів карб., себто менше ніж 1 карб, на людину. Але з тої суми на низшу освіту припадало тільки 33.911.000 карб., а решту ви¬ трачувало ся на середню та вищу, якою користують ся зви-

18

чайно самі заможні люде. 1902 р. в ґімназіях та нроґімназіях на 100 учнів припадало: 45,5 дворян, 36,4 купців та міщан

1 тільки 10 селян. У вищих школах селян ще менше.

Цілком зрозуміло, що селянство та дрібне міщанство ко- ристують ся переважно початковими школами. А на сі то школи найбільше й шкодувало російське правительство дер¬ жавних коштів, тих самих коштів, які складають ся головним робом з ноту й крови самого народу, котрому потрібна освіта. На початкову освіту тогож 1907 р. витрачувало ся коштів : з державної скарбниці 15.878.497 карб., земства 13.749.004 карб., міста 7.494.006 й инших 13.203.034 карб. Найбільше ніби дає казна, але коли відрахувати ту суму (10.339.000 карб.), що вона витрачає на церковно-парохіяльні школи, які власти¬ во не йдуть до того, щоб дати своїм учням освіту, а вихову¬ ють їх в такім дусі, що затуманює голову, то виходить, що казна тратить на початкову освіту менше ніж земства, сільські громади й міста кожде зокрема. По зробленим підра¬ хункам на навчаннє кождого учня в початкових школах міні¬ стерства народньої просвіти витрачуєть ся 12 карб. 44 коп., з того припадає на земство 3 карб. 99 коп., міста 2 карб. 34 коп., сільські громади 2 карб. 20 коп., казну 1 карб. 7 4 коп., і на инші кошти 2 карб. 16 коп.

Коли-ж порівняти трати казни на військові справи й по¬ чаткову народню освіту, то побачимо, що на першу витрачуєть ся така сума, що на кожду людину припадає 2 карб. 91 коп., а на другу — 22 коп. Цікаво провести порівнаннє з иншими культурними державами. В Новій Зеляндії витрачуєть ся така сума на початкову освіту, що на кожду людину припадає 5 карб. 74 коп., в Америці — 4 карб. 86 коп., в Німеччині — З карб. 43 коп., в Швайцарії — 2 карб. 43 коп., Анґлїї —

2 карб. 36 коп., Голяндії — 1 карб. 99 коп., Бельґії — 1 карб. 69 коп., Франції — 1 карб. 66 коп., Італії — 76 коп., Японії — 54 коп., і тільки „великой, могучей“ Росії — 22 коп.

Коли зробити порівнаннє, на яке число людейй на скіль¬ ки квадратових верст припадає 1 школа в ріжних державах, то побачимо : в Італії на 4 версти й на 541 людей, в Німеч¬ чині — 8 верст, 950 людей, Японії — 13 в., 1710 л., Швеції — 32 в., 494 людей, Норвегії — 47 в., 375 л., а в Росії — 207 в., 1614 людей!

На кожду 1000 людей ходило дітей до школи : в Анґлїї 166, ІНвайцарії — 159, Німеччині — 159, Голяндії — 157, Австрії 150, Франції — 144, Бельґії — 125, Болгарії — 99, Італії — 91, Сербії— 47, а в Росії — 42.

— 19 —

2*

Неписьменних (неграмотних) жовиїрів припадає : в Ні¬ меччині 1 на 5000, в Швайцарії 2 на 1000, Анґлїї 10 на ти¬ сячу, Франції — 33, Бельгії— 77, Австрії — 230, Італії — 366, Румунії — 410, Сербії— 436, а в Росії — 617 на тисячу!

Сї всі відомости є найкращим показником того, як ро- російське правительство цікавило ся просвітою свого народу. І чи не видко з усього того, хто винен тому, що український народ такий темний, забитий ?

Так далі не повинно бути! Всі народи росій¬ ської держави мусять домагати ся негайного заведення обо- вязкової загальної народньої освіти на кошт держави та пов¬ ної націоналізації школи для Українців і инших поневолених народів. При сім 4 у с ї повинні домагати сяй про¬ стувати до того, щоб будуча народня освіта від початкової до найвищої була вільною, а не такою, як була до сього часу в Росії, щоб учителі були цілком забезпечені не- тільки матеріально, а увільнені й від полїційного догляду, щоб церковні власти не мали того впливу на народню освіту, який мали до сього часу, щоб церковно-парохіядьні школи перемі¬ нено на світські.

Народня школа мусить бути дійсно народньою й відпо¬ відною до сучасних вимог, а не засобом в руках ворожого до народу правительства, при помочи якого можна затуманювати йому розум і сїяти ворожнечу поміж окремими народами.

Головною метою домагань народу мусить бути: вільна, рідна змістом і мовою для кождого народу, безплатна народня школа у власній управі самих заінтересованих народів!

Освіта, середня й вища, також мусить бути приступна для всіх верств і кляс народу!..

III. Про позашкільну освіту.

/

З прикладів життя культурних народів бачимо, яку то велику користь вони мають з освіти. З власного досвіду український народ знає, як то тяжко жити людям без осві¬ ти, як кождий з спритних і хитрих людей користає з на¬ родньої темноти. Занадто вже часто доводить ся зустрічати ся з випадками, як темна, неосвічена людина стає жертвою всяких шахраїв. Доведеть ся грошей позичити, — здеруть з неї найбільший процент. Піде до крамниці, — дадуть най¬ гіршого краму, а ціну візьмуть, як за найліпший. Треба на-

20

писати якесь проханнє до громади, до якого товариства або суду, чи винайти адвоката, щоб краще боронив її інтереси, наткнеть ся на таких „народників44 та „оборонців44, що по- збудеть ся останньої свитини, а то й сорочини. Досить часто вже трапляеть ся майже кождому бачити, як инодї людина дуже поважна, чесна й, здаеть ся, розумна, а ніяк не може доброї ради собі дати, не може бути корисною нетільки для громади, а навіть для власної родини, для свого господарства. А чому? Тому, що неосвічена, зовсім неписьменна. Багацько випадків буває, що людина досить енерґічна, досвідчена, якій би сміливо можна довірити ціле громадське добро, яку- б можна всюди послати боронити інтереси громади, вибрати представником до всякого товариства, чи до сільського або волосного уряду, а то й до земства, чи навіть до Державної Думи, але тому, що вона неписьменна, се робити ніяково або й цілком неможливо. А яка велика шкода в цілім нашім життю, що таких випадків дуже й дуже багато, — нема чого й говорити. Се цілком зрозуміле для кождого. Одним сло¬ вом — не може бути ніякого сумніву в тім, що народна темнота — се найбільше лихо в сучаснім загальнолюдськім життю. Про се не може бути двох думок. Життє без освіти стає нетільки тяжким, а просто неможливим.

Сьому лиху кождий народ мусить запобігати як най- скорше, як найкраще. Народню освіту треба поширювати всякими можливими засобами в усіх найглухійших закутках України. Чим скорійше розвієть ся народня томнота, тим скорійше засяє сонце правди, яке покаже найпевнїйший шлях до найкращого життя.

Одним з найголовнїйших засобів боротьби з народньою темнотою — се рідна, для кождого зрозуміла школа, до якої український народ мусить обовязково посилати всіх своїх дітей. Але се такий засіб, який зможе дати багаті наслідки тільки через якийсь час, а не зараз. Тому тільки школою задовольнити ся не можна. Українське громадянство повинно вишукувати ще й инші засоби боротьби з темнотою. Трйба подбати й про те, щоб дати змогу користувати ся наукою й дорослим людям, принаймні хоч тим одиницям, які щиро бажають поширити свою громадянську свідомість, здобути хоч крихітку освіти, поширити ріжні знання, яких чомусь не могли здобути за дитинства. А таких одиниць в кождім селі найдеть ся досить чимало. Багацько є дорослих людей, які завдяки байдужности та недбайливости своїх батьків не могли нетільки здобути якоїсь освіти, а навіть хоч як небудь

+

21

навчити ся читати та писати и тепер з великою охотою взяли ся- б до науки, та не знають, яким способом можна сього досягти. На сих людей українське громадянство мусить звернути найпильнїйшу -увагу й допомогти їм здійснити їхні бажання. Тим більше, що в сім напрямі вже почасти роз¬ почато культурну роботу ще при старих самодержавних по¬ рядках.

Земства, йдучи назустріч бажанням поступової люд- ности, давненько вже почали закладати на селах недільні школи, вечірні курси для дорослих, біблїотеки-читальнї, впо- ряжають народнї читання, розповсюджують деякі газетп й т. ин.

Такуж роботу провадять і культурно-просвітні това¬ риства, які хоч і з великими труднощами, а все-таки появ- ляли ся инодї на світ Божий та щось таки роблять. На жаль, темна українська людність до таких культурних за¬ ходів часто відносила ся дуже неприхильно, а то й цілком вороже. Замісць того, щоб використувати ті школи та курси або читання, вона обминала їх „десятою “ дорогою яко щось шкідливе, а тих учнів, що зважували ся таки вчити ся, висміювала, намагала ся відобрати всяку охоту до науки. Правда, в найбільшій мірі тим заходам шкоди¬ ло досі* те, що все провадить ся так само, як і в школах для дїтей, на чужій для українського селянства московській мові, яка для загалу ніяк не могла бути зрозумілою. Дуже багато випадків бувало, що прийде селянин в недільну школу чи на курси або на „народнєи читанне, послуха, послуха, роз¬ веде руками, покруте головою та й піде собі й вже більше ніколи не закортить його піти туди, бо таки нічогісінько не зрозумів з того, що чув.

Впорядчики курсів, читань і т. ин., як і загалом майже вся українська інтелїґенція, з дуже малими виїмками, на сю велику та в дїйсности головну хибу в справі позашкільної освіти народу мало досі* звертали уваги й провадили свою роботу цілком хибним шляхом. Цілком зрозуміло, що при таких умовах не можна було нічого доброго сподївати ся. Ширенне таким способом позашкільної освіти нї в якім разі* не могло дати тої великої користи, яку воно могло- б було дати при инших умовах, а саме при таких, щоб навчаннє в недільних школах, лекції на вечірніх курсах, народні чи¬ тання і т. д. відбували ся на рідній українській мові, зро¬ зумілій кождому селянинови. Чужа мова — се найголовнїйша перешкода в сій справі й тому на се мусимо звернути най-

22

пильнїйшу увагу. Треба вжити всїх сил і засобів, щоб усунути все, що стоїть на перешкоді до здійс¬ нення великих завдань позашкільної освіти. Треба негайно промостити найпевнїйший шлях до темних мас народу й ки нути між нього найяснїйше світло науки, допомогти йому вийти з тої безпросвітньої темряви, в якій він пробував за¬ раз. А сього досягти можна спільною працею української іктелїґенції та поступового національного свідомого грома¬ дянства. їх громадський обовязок : міцно зєднати ся й по¬ вести справу з позашкільною освітою так, щоб український народ дійсно мав користь.

В кождім селі в найпершу чергу треба заснувати не¬ дільні школи для тих, що не мають иншого вільного часу для науки, вечірні' к\ рси для тих, що можуть користувати ся ними тільки увечері, після денної роботи, народні' читання для загалу в неділі' або свята, коли народ вільний від праці'. Науку провадити виключно на рідній українській мові. По ви¬ вченню людей читати та писати головними предметами науки мусять бути : історія і їеоґраФІя Рідного Краю — України, а також про всякі загальногромадеькі справи, які найближ- ше торкають ся селянства: про громадські права й обовязки в сільських і волосних громадах, волоснім суді, земстві й державі, про державні порядки в ріжних культурних дер¬ жавах, про способи, яких уживали ріжні народи в своїй боротьбі за здобутте собі прав і полїпшенне долї, як пово¬ дити ся в родиннім, товариськім, громадськім і державнім життю і т. д. і т. д.

Б кождім селі обовязково треба заснувати біблїоте- ку-читальню, яка повинна мати яскравий український характер і змістом і зверхнім виглядом. Книжки купу¬ вати українській найріжнороднїйші : белетристику, поезію, історію, їеоґраФІю, з природознавства, політики і т. д. Українські газети й журнали по змозі всі’, які тільки будуть істнувати на Україні'. Помешкання прикрашу¬ вати в українськім стилі, рушниками, портретами україн¬ ських історичних і громадських діячів, письменників, арти¬ стів, малюнками з історії Українй і т. ин.

Така біблїотека-читальня завше може бути найкращим притулком, де-б змогли собі селяне сходити ся нетільки для того, щоб почитати газету, чи взяти для читання журнал або книжку, а й щоб поговорити по душі про всякі громаїр- ські справи, про впоряджуваннє загальних читань для наро¬ ду, скликаннє якоїсь наради, віча тощо. Біблїотеку-читальню

має право закладати сільська громада, кредитове, сільсько¬ господарське й пише яке товариство, а також і поодинокі люде. Коли чомусь не можна було-б заснувати більш менш порядної біблїотеки-читальнї на загальні кошти громади або якого товариства, можна закладати приватні. Найкраще се робити гуртом (хочби й невеличким), складаючи ся по кілька карбованців на рік або на місяць. Таким способом за якийсь час можна також скласти досить порядну бібліотеку. Голов¬ не завданнє біблїотеки-читальнї дбати про те, щоб як най¬ більше число людей читало книжки. Вони тільки тоді роб¬ лять користь людям, як їх читають, а вони не лежать собі десь на шаФІ чи на поличці. Всякі сільські товариства: сільсько¬ господарські, споживчі, кредитові і т. ин. повинні допомагати біблїотекам-читальням своїми коштами, бо при помочи їх ширить ся свідомість і освіта народу, яка буде збільшувати й число членів товариств, добрих громадських і товариських робітників і т. д.

Щоб же як найкраще провадити справи позашкільної освіти через заснованнє недільних шкіл, вечірніх курсів, викладів, читань для народу, біблїо- т е к-ч и т а л е н ь і т. ин., треба всім тим, хто спочуває сїй справі великої ваги, обєднати ся в найміцнїйшу орґанїзацію. А такою орґанїзацією можуть бути товариства „Просвіта^, які вже й до війни провадили національну культурно-про- світну роботу нетільки в містах, а й на селах. Мимоволі пригадуєть ся нам мануйлівська „ Просвіта “ (на Катерино- славщинї), яка дуже гарно розвинула було свою діяльність і мала навіть власний будинок і свої відділи на инших се¬ лах. Кожне українське село повинно мати своє товариство „Просвіта'4, яке й буде провадити позашкільну освіту поміж своїм народом.

Коли-ж українська інтелїґенція разом з усім поступо¬ вим громадянством піде сим найпевнїйшим шляхом, вона зробить дуже й дуже велике діло в справі поширення осві¬ ти, а за нею й загальнонаціональної свідомости поміж темним українським народом. Тоді' народ зрозуміє, яким шляхом дійти йому до своєї кращої будуччини.

IV. Театр.

До дуже важних чинників, що ведуть кожний народ до культурного поступу й до кращої будуччини, належить театр.

24

На жаль у нас на Україні' широкі маси українського народу, особливо селянство, ще не розуміють, як слїд, того великого значіння театру, яке він справді' має. Багацько людей припу¬ скає собі, що театр то є звичайна собі панська вигадка для того, щоб потішити ся, провести гарно вільний час і т. инш. Деякі люде, захоплені релїґійним Фанатизмом, вбачають у театрі навіть „діявольське іскушеннє" й тому самі чути нїчого не хочуть про театр і инших усякими способами відтручують від того, щоб вони ходили до нього.

Звичайна річ, причин того є дуже багато, але найголов- нїйшою без сумніву треба уважати загальну народню темноту. Ті темні люде, що боять ся діявольської спокуси від театру, що боять ся нетільки ходити до нього, але й згадувати про нього, належать до тих, що не визнають користи ні від шко¬ ли, ні від книжки, ні від газети. Вони лишень одно твердять : „наші батьки жили без того й ми повинні так жити".

То є наслідки кількавікового панування над українським народом московського деспотизму. Там, де панує народна тем¬ нота, театр, як і школа, книжка, газета не може розвивати ся. як слїд, не можуть признати його загальні маси засобом до культурного розвитку. В культурних же державах культурно розвинені люде з давніх уже часів признають театр за школу, яка яскравими прикладами з самого життя, свого й чужих народів, учить народ багацько дечого. Театр збагачує загальні людські знання, знайомить людей з історією народу, з стародавніми й сьогочасними звичаями й побутом людей, на живих прикладах показує добрі й злі боки людського життя. Через те всі культурні народи дбають про найкращий розвиток те¬ атру .

В старій Греції, котра є Фактично родиною театру, театр істнує вже тисячі літ. В Атенах напр. на 320—340 літ до Різдва Христа був уже такий театр, в якім могло помістити ся 14.000 людей. В грецькім театрі відбували ся нетільки дра¬ матичні вистави, але й всякі народні врочисті свята. Держава платила на театр досить великі суми грошей і піклувала ся про нього, як і про всяку иншу державну установу. В Римі (Італія) також держава уважала театр своєю установою і утри¬ мувала його на власні кошти. В инших європейських держа¬ вах також дбають у більшій чи меншій мірі про розвиток те¬ атру за підпомогою скарбу. Майже всюди та скрізь, де тіль¬ ки поширюєть ся народня культура, розвиваєть ся й театр. Всюди він відограє неабияку ролю в культурнім людськім життю.

— 25 —

*

*

На Україні, при всіх тих несприяючих умовах, утисках і поневоленню, яких зазнав український народ у московськім царськім ярмі, театр також відограв величезну ролю у відро¬ дженню українського народу в поширенню між ним національ¬ ної свідомости. В найтяжчі часи життя українського народу під тяжким гнетом царизму, коли над друкованим українським словом тяжіли такі страшні репресії, що не можна було майже зовсім уживати його в книжках і газетах, а живе слово зазнало таких утисків, що не вільно було вживати його нї в держав¬ них, нї в громадських установах, український театр на про¬ тязі кількох десятків літ був єдиною трибуною, звідкіля луна¬ ло живе українське слово, пісня і музика, приваблюючи своєю красою та милозвучністю все ширші й ширші кола української суспільности.

В ті ще часи лихоліття, коли найменший прояв політич¬ но-національної свідомости Українців здушували царські посі¬ паки найрішучійшим нелюдським способом, коли не було нї книжки, з якої можна було-б довідати ся про життє україн¬ ського народу, про історію України, про ідеали та визвольні змагання українських політичних і громадських діячів, про народнїх письменників, нї газет на українській мові, — в ті ще часи на сценї українського театру можна було бачити з живих прикладів історичну минувшість українського народу, діяльність його історичних діячів, його давпїйші й новійші звичаї, славні й недобрі діла його батьків і дідів- прадідів... Український те¬ атр ще тоді' давав можність кождому глядачеви-Українцеви зрозуміти, хто він і що він, яких батьків нащадок, викликав загальне заінтересованнє до України й українського народу, будив національну свідомість серед синів України, закликав глядачів до боротьби з неправдою та злими вчинками людей, прислужував ся розвиткові! культури українського народу.

Правда, український театр ще не є таким, щоб можна було цілком задоволити ся ним. Він ще не дійшов до такого ступня розвитку, щоб міг задоволити всї вимоги культурного народу. Багато ще треба праці робітників драматичної уміло- сти— драматичних письменників, артистів і малярів, щоб укра¬ їнський театр піднести на найвищий щабель культурного роз¬ витку. Багато ще потрібуєть ся й піддержки народу. Театр може розвивати ся лише тоді, коли розвиваєть ся народ. Театр Фактично є відбиткою народньої душі. Тому-ж, що народ тер¬ пів, терпів і театр. Але й при тих умовах, при яких він істнував, при тих утисках над українством взагалі й над те¬ атром зокрема, він усеж зробив величезну услугу українському

26

народови в його боротьбі за визволеннє звід чужого ярма, в поширенню національної свідомости серед українського на¬ роду.

Такі українські драми, як „Бурлака", „Хазяїн", „Суєта", „Понад Дніпром*', „Розумний і дурень", „Сава Чалий*4, „Бон¬ дарівна" — Карпенка- Карого (Ів. Тобілевича), „Глитай або павук", „Доки сонце зійде, роса очі виїсть", „Невольник" і ин. — М. Кропивницького, „Степовий гість", „Серед бурі " і ин. — Б. Грінченка, „Богдан Хмельницький", „Оборона Буші", „Остання ніч" і ин.— М. Старицького, „Лїсова квітка", „В пе- редрозсвітнїм туманї", „На зелений клин", „Повернув ся зі Сибіру" і ин.— А. Яновської, „Борці за мрії" — Тогобочного, новійші драми, як „Гетьман Дорошенко** — Л. Старицької-Чер няхівської, „Зоря нового життя “ — Кащенка, новітні драми В. Винниченка й багатьох инших авторів — робили завжди діло великої ваги.

Побачивши в одній драмі змагання всяких народиїх пявок, дуків, волосних старшин, сільських старост і инше „на¬ чальство", ш.о всї разом, чи то у спілці', чи кожний собі зо¬ крема, всякими способами визискували народні маси, ссали піт і кров народу, боротьбу проти своїх ворогів- оборонців на- роднїх прав і т. ин.; в другій — змагання до того, щоб зробити ся великим паном або хазяїном „на цілу околицю, а то й державу", загарбати до своїх рук як найбільше земельки, вживаючи для того, щоб осягнути свою ціль, від найогиднїй- ших засобів до найтяжчих злочинів і т. ин.; в третій— старо¬ давні' історичні подїї на Україні', з чого кожний глядач може уявити собі, що то колись було, які були порядки та звичаї серед козацтва та цілого народу загалом, яка воля була в у- країнського народу і т. ин., глядачі мусїли якось реаґувати на все те. Думка глядача мимо його волї мусїла поширювати ся. Майже кожний глядач мусів шукати в своїй голові відпо¬ віде на питання, які ніколи ранїйш не виникали, а під час вистави й після вистави мимохіть зявляли ся. Відспівана в театрі українська пісня завжди негайно виносила ся поза театр і її можна було чути всюди в тій місцевости, де про¬ бував театр.

Побувавши в театрі, молодь, захоплена виставами, брала ся сама до впоряження українських вистав, як у містах, так і на селах. Зразу-ж находили ся і поміж інтелїґенціею, і поміж робітництвом, і поміж селянством і артисти, і співаки, і ре- жісери. Находили сякі такі помешкання (найбільше стодоли) п розпочинали ся народні’ українські вистави. На ІІолтавщи-

27

ні напр. майже в кожнім більшім містечку останніми часами були вже аматорські гуртки, які час від часу дають ріжні ви¬ стави. Можна бути невпим, що, колиб не ті загальні утиски проти всього українського, які панували на Україні, україн¬ ський театр був би майже в кождім більшім селі, темні маси народу вже досі зрозуміли-б його вагу та значіннє, зникли-б ті думки про театр, що се є дурниця, вигадана панами і т. ин.

За часів панування царсько-чиновницької сваволі можна було виставляти лише ті драматичні твори, які до того дозво¬ ляли ся аж двома цензурами (загальною й спеціально драма¬ тичною), а до того ще й полїційною владою. Бували такі випадки, що в одній місцевости держави дозволяють власти (справники, полїцнайстри або ґубернатори) якусь драму, а в другій ніяк не дозволяють. Про вистави багатьох найкращих драматичних творів відомих, а особливо сучасних письменни¬ ків, в яких осуджують ся всї сучасні нелади, надужиття одних над другими і т. ин.. не можна було й думати. Тепер можна буде виставляти нетільки ті драматичні тводзи, що якомусь начальству подобають ся, а які найбільш відповідатимуть ви¬ могам часу, культурним потребам суспільности. Зрозуміла річ, що тепер театр зробить ще в десятки разів більшу прислугу українському народови ніж до сього часу. Тому український народ мусить подбати й про те, щоб дати найширшу можність розвинути ся українському національному театрови до найви¬ щого ступня. Треба подбати, щоб нетільки в кожнім місті, але й у кожнім містечку та селі відбували ся, коли не постійно, то хоч час від часу драматичні вистави.

Але треба дбати про те, щоб упоряжуючи вистави, звер¬ тати дуже пильну увагу на зміст драматичних творів. До сього часу бувало з ріжних причин (цензурні умови, матеріяльне становище артистів і т. ин.) так, що виставляли ся такі дра¬ матичні твори, які зовсім не повинні були-б мати місця на театральній сцені. Такі драматичні твори, як „Жид-вихрест", „Помста або загублена доля", „Пан Штукаревичи, „Кум мі-' рошник або сатана в бочцї“, „Кума Марта", „Бувальщина" й инші подібного змісту з гопаками, морем крови, горілкою тощо повинні зовсім зникнути з ужитку на театральній сцені. Треба запобігати, щоб театр не був балаганною „кумедїєю“, яку можна часто бачити всюди на ярмарках, а щоб він був школою для людей, трибуною для пропаґанди ідеалів люд- ськости, розумною розривкою в людськім життю. В українськім національнім театрі треба виставляти — скажемо словами Івана з комедії Карпенка-Карого „Суєта" — „тільки справжню лїте-

28

ратурну драму, де страждання людської душі трівожать камяні серця і, кору ледяну байдужности розбивши, провадять у душу слухача жадання правди, жадання загального добра, а проли¬ тими над чужим горем сльозами обілюють його душу наче сніп ! Комедію давати таку, що бичує страшною сатирою всїх і сміхом через сльози смієть ся над пороками й заставляє людей мимо їх волї соромити ся своїх лихих вчинків !..“

Сцена українського театру повинна будити в народї най¬ кращі думки, примушувати людей до розгляду їхніх учинків, до боротьби з усїм, що стало зайвим, що шкідливе в людськім життю. До сього треба змагати всіма силами. За допомогою театру треба змусити глядача зазирнути в глибину тайн буття, в глибину людських страждань, болїв і радощів, збагнути ве¬ лике, добре, прекрасне й чисте, прийти до найширптої свідо- мости й поступу, збагатити людську культуру.

Тому-ж, що українських артистичних сил не може ви¬ стачити, щоб у найблизшім часі* можна було досягти того, щоб і по селах та містечках їздили порядні драматичні трупи, справу уладження вистав повинні взяти всі інтелігентні сили українського народу. Свідомі вчителі та вчительки, Фершали та аґрономи разом з більш менш розвиненими селянами му¬ сять узяти ся до того, щоб у кожнім селі заложити аматор¬ ський гурток. Найкраще-ж аматорські гуртки закладати при товариствах „ Просвіти и.

Ті одиниці, що дбають загалом про культурно-національ¬ ний і політичний розвиток серед свого народу, збирають ся до одного гурту, радять ся про всі способи, при помочи яких можна дійти до своїх цілей, приєднюють до себе як найбіль¬ ше однодумців і беруть ся до діла. Добувають відповідні книжки, статути, програми, агітують серед людности, щоб під¬ тримала їх. Розміркувавши добре над кождим питаннєм зо¬ крема, укладають статут чи реґулямін, на основі якого мають намір вести ту чи иншу роботу. Потім, як добре до всьой) підготовлять ся, зберуть якесь певне число до свого гурту, скликають прилюдні збори й закликують або всїх, хто-б не був, або тільки намічепих людей. На сих зборах розповідають про свої завдання і ті способи, якими мають користувати ся , до осягнення цілей, і закликають присутніх до орґанїзації. Коли-ж набереть ся таке число членів, що можна приступити до роботи, приступають до виборів голови, секретаря, скарб¬ ника й инших осіб, яких потрібно для того, щоб керували справами. Вони складають Раду або Комітет.

29

Для керми в аматорськім гуртку конче треба вибрати голову або господаря, який дбав би про те, щоб винайти по¬ трібне помешканнє для вистави, завчасу замовити афіші, квіт¬ ки, програми, придбати потрібну одіж, перуки, ріжні прилади і т. ин., а окрім голови — режісера, який має своїм обовязком дбати вже про саму виставу. Режісер перш усього сам доклад¬ но знайомить ся з тою драмою, яка намічена до вистави, усвоює її провідну думку, обмірковує артистичний бік майбут¬ ньої вистави, замовляє декорації, одїж і все, що потрібне для вистави. Після того, як він обміркує вже докладний плян ви¬ стави, він намічує людей на всї ролї, роздає їм переписані ролї для вивчення, розповідає кожному аи'аторови, який він тип має уявляти, якого тону він мусить придержувати ся під час своєї гри. Коли аматори вивчать ролї, по можности на „па- мять“, починають ся проби (репетиції) цілої драми. Режісер під час проб дбає про те, щоб усї аматори грали одностайно, гармонійно, щоб була одна гармонійна цілість (ансабль). Він мусить бути учителем для всіх аматорів. Коли хто не відпо¬ відає якій ролї, він його усуває та призначає иншу особу. На режісерови лежить обовязок провадити свої вистави як най¬ краще й найвідповідальнїйше.

Колиб виникла потреба добути докладні відомости про те, як закладати аматорські гуртки, треба звернути ся до якогось товариства, що займаєть ся сею справою, щоб воно вислало зразковий статут, відповідні підручники, а то й ін¬ структора, який міг би приїхати на місце й допомогти улади- ти та пояснити все, що треба. При добрім бажанні все можна зробити й добути. Такі-ж бажання дуже часто зявляють ся у кожної людини, що хоче прислужити ся свому народови, допомогти своїм темним братам і сестрам — вибрати ся з тем¬ ряви на шлях кращого культурного життя.

* До сього часу в нас було так, що як тільки заснуєть ся в нашім селі якесь товариство, чи то кооперативне споживче, чи кредитове або якесь инше, а особливо „Просвіта", яка но- грібує помешкання і для біблїотеки-читальнї, і для викладів, курсів та читань і для драматичних вистав, завжди відчуваєть ся недостача відповідного помешкання. Нема де з чим при¬ мостити ся. Ще якась там невеличка крамничка, рада креди¬ тового товариства й т. ин. сяк так десь примостить ся, що-ж до „Просвіт", то чиста біда. Нема де розвинути своєї діяль¬ ності!.

ЗО

Щоб запобігти сьому, є єдиний вихід — збудувати такий будинок, де-б могли примістити ся й кооперативні крамниці' й ради та управи всяких товариств, а головно де-б можна було впоряжати виклади, курси, читання і вистави для як найбіль¬ шого числа людей. Само собою зрозуміло, що таких будинків приватні власники не будуть будувати, бо вони для них не¬ потрібні, а коли збудують, будуть здавати в аренду та найми за такі великі гроші, що жадне товариство не зможе винайти засобів на се.

Тому кожна сільська чи міська громада, де нема ще від¬ повідних помешкань, мусить збудувати такий будинок на гро¬ мадські гроші, бо се є потреба загально-громадського значіння. Коли-ж громада чомусь не може або не хоче збудувати такого будинку, за се мусять взяти ся ті всі товариства (споживчі, кредитові, сільсько-господарські, просвітні), які істяують у селі чи місті. Вони можуть складати кошти на се всі разом, можуть збирати жертви поміж усім народом, позичити якусь суму грошей в кредитових установах. Народ, зрозумівши вагу та значіннє таких будинків, завжди підтримає ініціаторів.

Так робить ся в усіх культурних державах, так почасти робило ся вже й у Росії ще за старих державних порядків, так мусить робити ся тим більше тепер, по революції. Такі будинки, збудовані на народні гроші, звуть ея „народнїми до- мами“. Тож і ми, Українці, мусимо подбати, щоб у кожнім селі був свій „Народній Дім“, де-б могли найти собі приту¬ лок усі культурно-просвітні, політичні й економічні організації (товариства). Не забуваймо, що „Народній Дімиє одною з вели¬ ких матеріал ьньних підвалин до забезпечення розвитку дїяль- ности й навіть істнування тих усіх організацій !

\

- 31 -

V

Ціна 40 сот